Як пов’язані здатність прощати і солодкість святого імені

Текст лекції

0:01Найкраще місце у всесвіті

Ну що ж, дорогі друзі, сьогодні недільна програма, другий блок. Велике спасибі всім, що сьогодні прийшли сюди, щоб провести час у цьому чудовому товаристві. Але час — це як гроші: просто так його не витрачають. Людина може або марнувати гроші, або вкладати їх у щось цінне. Я думаю, що з усіх місць, які існують, — не те що в цьому місті, не те що в цій країні, а навіть у всьому всесвіті — це найкраще місце, де можна було опинитися сьогодні, у цей час.

1:07Бо чудове товариство вайшнавів, відданих, слуг Господа, які подібні до дерева бажань, може виконати бажання кожного. Чому? Бо вони сповнені співчуття до всіх, до всіх без винятку зумовлених упалих душ. Це єдиний спосіб знищити всі страждання — постійно перебувати в товаристві відданих. Слід зрозуміти, що справжнє духовне життя означає товариство добрих, якісних відданих. Можна сказати, що відданий — це той, у кого є вайшнавський одяг, тілака, наприклад, шікха.

2:13Терпіння означає прощення

Але наші ачар’ї вчать, що навіть у товаристві відданих треба бути вибірковим: спілкуватися й отримувати спілкування — насамперед отримувати спілкування і милість тих відданих, які дуже серйозні на духовному шляху і які виявляють якості, описані у вірші тітікшавах каруніках сухрідах.

Вони прикрашені такими якостями, як терпіння. Насамперед терпіння. Терпіння означає прощення. Це навичка, якої нам дуже бракує. Нам треба виховувати її постійно, інакше про духовні реалізації можна забути. Якщо ми не навчимося прощати, нас просто постійно кусатимуть ті, хто довкола. Це стосується комарів, собак — собаки більше гавкатимуть, ніж кусатимуть, хоча іноді й покусуватимуть, — але насамперед людей, чи не так? Люди кусаються дуже сильно. І ми теж люди, і ми теж кусаємося. Глибоко жалять мінливості долі. Ми можемо захиститися від мінливостей долі, коли хоча б суто теоретично визнаємо, що треба навчитися прощати, опанувати цю навичку. Інакше ми не зможемо оспівувати святе ім’я.

4:00Точніше, ми його оспівуватимемо, але недовго: рік-два, ну, життя-два, не більше. Бо сам факт повторення Харе Крішна маха-мантри ще не розв’язує всіх проблем. Тут узагалі не працює фанатичне сектантське мислення: «Бо я увірував, і всі мої проблеми розв’яжуться просто тому, що я повторюю Харе Крішна мантру» — чи, наприклад, Ісусову молитву. Ні-ні. Так сказав сам засновник цього руху, Шрі Чайтанья Махапрабгу. Уже хто-хто, а Махапрабгу мав таку віру в святе ім’я, такі реалізації святого імені Крішни! А Його найближчі супутники, як-от Рупа Ґосвамі, складали найпрекраснішу поезію, що прославляє святе ім’я.

4:44Святе ім’я танцює на устах

Яке ж воно солодке, Господи! Рупа Ґосвамі пише — розкішно, просто чудово.

«Я хочу мати тисячі вух», — бо воно таке солодке, таке солодке. Карнарбудебг’ях спріхам: спріха означає бажання. Тунде тандавіні: тунде буквально означає «уста», «рот», а тандавіні означає, що святе ім’я танцює в роті. Саме танцює в роті — показує різні мудри, танцювальні жести пальцями. Узагалі-то насправді центр медитації Чайтаньї Махапрабгу — це раса-ліла. Раса-ліла означає танець, танець раса. І святе ім’я танцює, танцює на устах.

5:55Раті — це найсильніша емоційна складова любові. Любов поділяється на дві категорії, на дві складові. Одна з них — це діяльність: я беру і щось роблю. Зазвичай на нашому рівні любов так і виявляється — через діяльність. Ми хочемо викликати, пробудити емоцію: ми поклоняємося Божествам, оспівуємо святе ім’я, служимо вайшнавам — так ми хочемо пробудити раті. Раті означає любовне почуття, найсильніші емоції, глибинні, сердечні, солодкі емоції: щастя, задоволення. І ось ця раті поширюється, посилюється, коли святе ім’я танцює на устах: тунде тандавіні ратім вітануте. «Тому я хочу мати мільйони, мільйони вуст».

7:01Бо так солодко це відбувається, такий солодкий цей процес! Карна-крода-кадамбіні: карна означає «вуха». Коли святе ім’я проникає у вуха... Воно танцює на наших устах, воно проникає у вуха: «Я хочу мати мільйони, мільйони вух, мільйони вух». Я хочу чути «Крішна, Крішна, Крішна» — просто щоб чути «Крішна». Ну от, ми чуємо «Крішна»...

7:46Тоді вже в нас працює інший вірш: тад ашма-сарам хрідаям батедам.

Якщо людина оспівує святе ім’я дуже уважно, зосереджено, і при цьому в неї не виникає тих екстатичних емоцій, які описує Рупа Ґосвамі, то її серце закуте в залізо. Кам’яне серце, закуте в залізо: «Крішна, Крішна... Ну то й що?»

8:06Прощати тих, хто не заслуговує на прощення

Тому процес зняття цих кайданів, цього заліза, шліфування серця від залізного покриття — це процес трінад апі сунічена. Це насамперед прощення. Коли ми кажемо «терпіння», ми маємо на увазі прощення. Насамперед треба зрозуміти цей принцип. Коли ми кажемо «терпіння», це не означає, що нам ріжуть ногу, а ми терпимо, — не про це йдеться. Терпіти означає прощати. І це те, що треба практикувати щодня й щогодини. А прощати означає прощати тих, хто, з нашого погляду, не заслуговує на прощення. Прощати — це не означає прощати тільки тих, хто на це заслуговує.

8:48Ванчха-калпатарубг’яш ча кріпа-сіндгубг’я ева ча, патітанам паванебг’йо вайшнавебг’йо намо намах. Патіта означає «упала людина». Вайшнави — це ті, хто рятує упалих людей. Вони не рятують святих. Це Крішна, щоб потішити святих, приходить у цей світ, у Нього інша розмова: парітранайа садгунам вінашайа ча душкрітам — «Щоб дати милість садгу, тобто святим людям, і знищити лиходіїв, Я приходжу в цей світ». У Крішни особливий настрій. А в Махапрабгу і в нас, як Його послідовників, настрій інший. Тому треба навчитися прощати тих, хто не заслуговує на прощення, не заслуговує на наше прощення.

9:57Це можуть бути родичі, це можуть бути друзі, начальники, підлеглі, це можуть бути будь-які живі істоти будь-якої національності. Треба вчитися прощати в серці. Насамперед це гармонійна культура. І людина, яка це практикує, яка просто старається... Той, хто навчився прощати, а точніше, той, хто працює в цьому напрямі, поставив собі пріоритетне завдання. Не те що «я нарощуватиму кількість кіл», наприклад, чи «проводитиму більше часу в храмі». Так, це добре, коли ти розумієш суть. Це добре, якщо ти розумієш суть. А якщо ти хочеш за допомогою цього накачати свою гординю, — це зовсім не виключено. Ти можеш просто за допомогою зовнішньої релігійної діяльності накачувати свою гординю ще більше і ненавидіти невірних. Атмават манйате джаґат — кожен судить про всесвіт по собі: про зовнішнє, про інших людей.

11:01Тому практика прощення — дуже серйозна практика: трінад апі сунічена тарор апі сахішнуна, аманіна манадена кіртанійах сада харіх. Цей вірш має знати кожен і постійно, постійно думати про нього. У будь-якій життєвій ситуації, за будь-яких обставин треба пам’ятати цей вірш.

11:21Бути терплячішим за дерево, смиреннішим за травинку, виявляти пошану кожному, не чекати пошани до себе. Але ми завжди думаємо, що це якийсь зовнішній акт. Ні. Зовнішнє теж добре: є етикет, правила — як кому треба виявляти пошану, як із ким треба спілкуватися. Так. Але смирення виявляється в сердечній, дуже напруженій праці, у подвигу серця — щоденному, щогодинному, щохвилинному, щосекундному, на рівні розуму, мови й тіла. Людина постійно старається. І що тоді? Кіртанійах сада харіх. Так, святе ім’я відкриває Себе. І ось ця тунде тандавіні вся пробуджується. Тобто танець Господа у формі святого імені відчувається. І не потрібні жодні аргументи, не потрібна жодна логіка. Не треба доводити, де передбачено прихід Махапрабгу, а де не передбачено, чи є виправлення в книжках Шріли Прабгупади, чи немає, якою мовою мають звучати ці писання, і все інше. Немає жодних питань. Просто коли святе ім’я саме собою виявляється, тоді немає жодних питань. Людина потопає в солодкості.

12:52Ось Рупа Ґосвамі: четах-пранґана-санґіні віджаяте. Віджаяте означає «перемагає». Четах-пранґана-санґіні віджаяте — перемагає свідомість, сарвендрійанам крітім — діяльність усіх чуттів. Солодкість святого імені просто така могутня, що, танцюючи на наших устах, проникаючи в наші вуха й досягаючи самої свідомості — четах-пранґана, — коли вона досягає самої свідомості, то перемагає діяльність усіх чуттів. Чуття не можуть діяти, вони втрачають здатність діяти. Чуття втрачають здатність до дії.

14:00Но джане джаніта кійадбгір амрітаіх. Но джане — Рупа Ґосвамі каже: «Я не знаю». Я просто не знаю, скільки тут цієї амріти, солодкості, скільки тут нектару — крішнеті варна-двайі, у цих двох складах: «Кріш-на». Я не знаю, скільки солодкості в цих двох складах — «Крішна». Це справжнє духовне життя. Усе інше взагалі не має жодного значення, усе інше — просто порох. Час знищить геть усе, повністю. Час знищить усе: наше лицемірство, усі наші хибні мрії, усі наші статуси — духовні й недуховні. Але людина, яка по-справжньому прагне, яка щира, — як навчають ачар’ї, такі як Шріла Прабгупада, — неодмінно має до цього прийти. Неодмінно має до цього прийти. Неодмінно треба до цього прийти. І це називається...

15:28Трансцендентне божевілля Харідаса Тхакура

Кіртанійах сада харіх. Тоді людина не може не оспівувати. А як не оспівувати? Коли Харідас Тхакур почув це прославлення святого імені в товаристві Шрі Чайтаньї Махапрабгу, у товаристві інших Його супутників, — коли Тхакур почув просто цей вірш, він почав... А він же зовні був ось таким, якраз ось таким він був зовні. Бо не всі послідовники й супутники Махапрабгу були такими зовні. Були й інші, норовливі зовні. Усередині всі були смиренні, характери в усіх різні, але Харідас завжди був дуже смиренним і зовні. Узагалі він, загалом... Але коли він почув цей вірш, що прославляє святе ім’я, він просто почав ревіти, як лев, і танцювати. Він просто втратив контроль над собою, повністю втратив контроль над собою. Це називається трансцендентним божевіллям. Кожен із нас має збожеволіти — ось наша програма у свідомості Крішни. Це по-справжньому працює, це факт. Інакше який сенс жити? Заради чого? Заради щастя? А що може бути прекраснішим за щастя любові до Крішни?

16:56А кому ж іще? Ахам сарвасья прабгаво — Крішна каже: «Я — причина всього матеріального й духовного, це Я — прабгава». Звісно, якщо людина розвиває любов до Крішни, вона буде... Це природний плід тітікші. Ось, лише одне слово ми розібрали. Наступне — каруніка. Звісно, така людина, яка постійно працює над прощенням, над тітікшею, буде карунікою — милостивою, милосердною. Вона страждатиме від того, що страждають інші, і радітиме з того, що радіють інші, — по-справжньому радіють. Бо радість, як і все інше, буває в трьох ґунах. Крішна пояснює це у вісімнадцятій главі: буває підробне щастя — у невігластві, у пристрасті, а є щастя в благості. Справжнє щастя, ось це задоволення, може бути лише в благості.

17:57Чому святе ім’я «не працює»

І звісно, коли є змога спілкуватися з такими відданими, тітікшавах каруніках, треба покинути все інше і шукати тільки садгу-санґи — жадібно, пристрасно прагнути цього спілкування. Рупа Ґосвамі каже: усе інше — дурниці, це єдине, що може нас урятувати. Нам не допоможе святе ім’я саме собою. Чому? Бо в нас воно, ну, не танцює на язиці — як би це сказати, загалом. Саме святе ім’я абсолютно чисте — це Сам Крішна. Нама і намі, тобто святе ім’я Крішни і Сам Крішна, не відрізняються одне від одного. Але проблема в тому, що є такий вірш у «Бгаґаватам»: бгакті-йоґо баху-відго.

Бгакті-йоґа буває безлічі різних видів — баху-відга. Це Капіла звертається до Своєї матінки Девахуті. Бгакті-йоґа буває безлічі видів. Свабгава-ґуна-марґена — усе залежить від того, хто її практикує. Бгакті-йоґа чиста, але все залежить від того, хто її практикує. І залежно від того, хто її практикує, ця чиста бгакті-йоґа поділяється на безліч різних видів. Баху-відга означає «безліч видів».

19:48Тобто самої собою сили святого імені безперечно цілком досить для того, щоб знищити всі наші страждання. Але ґуна, у якій ми живемо, наш характер, наша оскверненість нижчими якостями заважають нам осягнути милість святого імені, і через це воно не працює. Ніби... Це ти не працюєш! Ти думаєш, що воно не працює, — але це ти не працюєш. Думаєш, що воно не працює, а насправді це ти не працюєш — насамперед над прощенням. Тітікша — смирення, прощення, терпіння, як не назви. Людей, які щиро стараються стояти на цьому шляху й іти ним, треба всіляко шукати, шукати спілкування з такими людьми: тітікшавах каруніках сухрідах сарва-дехінам — вони приязно ставляться до всіх живих істот.

20:53Як Махапрабгу прощався з відданими

Читаємо, читаємо про Махапрабгу — скільки ж солодкості в цій книжці, Господи! Ми зараз по четвергах читаємо з відданими деякі вірші з п’ятнадцятої глави Мадг’я-ліли — якось так спонтанно вийшло. І це дивовижна глава: Чайтанья Махапрабгу прощається в ній з відданими з Бенгалії. Чотири місяці вони пробули разом під час чатурмасьї — чатурмасья триває чотири місяці, і весь цей час вони були разом. І ось вони перебувають у Джаґаннатха-Пурі, на березі океану, неподалік від храму Господа Джаґаннатхи, і прощаються. Тут описано, як Шрі Чайтанья Махапрабгу прощається з кожним. І який вірш не візьми — чиста солодкість.

22:17Як цікаво Він каже, наприклад, Шрівасі Тхакурові: «Щоразу, коли в тебе вдома, у Бенгалії, відбуваються кіртани, Я завжди танцюватиму на цих кіртанах, і ніхто цього не бачитиме, крім тебе». Уявляєте? Шрі Чайтанья Махапрабгу дає таке солодке благословення: «Ніхто не бачитиме, крім тебе». Шівананді Сену Він каже: «Будь ласка, щоразу організовуй паломництво до Пурі — приходьте сюди щороку».

22:58З кожним відданим — індивідуальні стосунки. Він навчає їх. Звісно, якщо дотримуватися настанов Рупи, Санатани, Шріли Прабгупади, то в нас теж розвинуться ці індивідуальні стосунки. По-перше, ми дізнаємося, хто це. Він перестане бути для нас героєм. Бо ми, як правило, ставимося до Крішни, Чайтаньї Махапрабгу, інших великих відданих чи втілень Господа, знаєте, як до героїв Пушкіна чи Толстого: ось вони є в романах, і сприйняття в нас якесь таке... книжне, романтичне, не знаю, як сказати, — сприйняття чогось доброго. Звісно.

23:42Але насправді Чайтанья Махапрабгу, Крішна — якраз у формі святого імені... Вони нічого не винні, але в ідеалі процес працює так, що Господь відкриває Себе. І ми сприймаємо Його не інтелектуально, не як чергового героя з якогось роману. Ні, ми усвідомлюємо: ось Він. Навіть не те що «ось Він» — ми відчуваємо, ми відчуваємо, ми відчуваємо Його. Так має бути: має змінюватися саме світ відчуттів, сенсорика, тобто мають змінюватися чуття. В ідеалі ось так це має працювати.

24:27Застій у практиці: час бити на сполох

Ще одна велика проблема. Це особливо стосується тих, хто вже, так би мовити, років п’ять, десять, п’ятнадцять попрактикував. Треба проаналізувати свій стан тепер і, наприклад, десять років тому: наскільки змінилося ось це відчуття присутності Господа і в який бік — на краще чи на гірше. В ідеалі, в ідеалі, з кожним роком, з плином часу медитація має ставати зосередженішою, відчуття Господа має ставати солодшим і щедрішим. Бо тільки в цьому й різниця між початківцем на шляху бгакті-йоґи і досвідченим вайшнавом — каніштха-, мадг’яма- чи уттама-адгікарі: у зосередженості й у часі, у тривалості. Я думаю, тут усе дуже просто.

25:31Тобто в когось булькнуло на фестивалі — кілька годин там чи кілька днів, — або людина поїхала в паломництво до Індії, особливо коли люди їдуть уперше, у них дуже багато, ну, ніби духовних емоцій. Це добре. Але потім людина повертається в робочий процес: «Не хочу, не хочу, не можу, не можу» — усі ці слова, «не люблю». Треба проаналізувати останні десять років, ну, у кого як. Якщо зростання немає — отже, треба вмикати тривогу. Ось тривогу треба вмикати, саме так: брати дзвін і дзвонити у своєму серці. У людини в йоґі не має бути брежнєвського застою. До чого тут Брежнєв? Справді, застою не має бути, однозначно.

26:39А якщо так відбувається — а в полі мого зору такі є, — ну тоді що: пий, їж прасад, та й усе, а там буде що буде. Дивись, дивись свій YouTube зі своїми новинами, дивись далі, ходи там, їж свої так звані... Ну, загалом, переконуй себе далі, що ти, як би це сказати, вайшнав. Якщо ти не бачиш довкола себе садгу — я не знаю. Садгу є, вони є, їх треба розпізнати. Просто це не так: прийшов до садгу — поставив запитання.

27:23Тад віддгі праніпатена паріпрашнена севайа: треба служити, запитувати, служити треба смиренно — усе це ціла наука. Тільки садгу насправді, тільки садгу може врятувати людину, яка або в застої, або... Усі ми віддані-початківці, але тільки садгу, тільки милість садгу. Якщо ми самі не даємо собі ради, отже, тільки садгу. Ну як «самі»? Ми в принципі ні з чим не можемо впоратися самі. Ми навіть їжу самі перетравити не можемо. Чайтанья Махапрабгу — така особистість, санньясі, — і як Він спілкувався зі Своїми відданими! Але я так і не почав цю тему, на жаль. Це був маленький вступ. Що робити — у нас залишилося десять хвилин. Може, є якісь запитання чи доповнення? Харе Крішна.

28:27Чи можна карати, якщо простив?

ЗапитанняЯкщо ми дотримуємося принципу прощення, то як бути з бандитом, який увірвався в дім? Чи можна його карати, якщо ти його простив?

29:11Дякую, добре запитання. Повторю його, якщо не всі розчули. Ідеться про те, що коли ми говоримо про принципи прощення, то чому, наприклад, бандита, який зайшов у дім, можна покарати, застосувавши силу? Як можна карати, простивши? Якщо простив — це ж ніби виключає покарання. Але давайте спробуємо зрозуміти, що настанови, які ми отримуємо із шастр, ми до певної міри перетравлюємо і до певної міри розуміємо — на якомусь своєму рівні.

29:56Щодо покарання: узагалі данда — це санскритське слово, воно буквально означає «палиця», а отже — покарання. Завжди було заведено так, що той, хто карає, хто воює, — це дуже барвисто описує, зокрема, «Махабгарата», і «Бгаґаватам» теж це містить, — досконала особистість робила це без прив’язаності, не вмикаючи свої «подобається — не подобається», «свій — чужий», «хочу — не хочу», а виключно на платформі священного обов’язку. Таким є, наприклад, покарання, яке здійснює цар, коли страчує вбивцю. Вбивцю треба стратити, — каже «Ману-самхіта», — вбивцю треба стратити. І зокрема, наприкінці Першої пісні «Шрімад-Бгаґаватам», де йдеться про Махараджу Парікшіта, кілька разів сказано, що це найперший обов’язок царя. Узагалі це один із найголовніших обов’язків правителя — скажімо так, правителя: карати невірних, карати людей, винних у порушенні релігійних законів. Покарання — один із найперших його обов’язків. І тут важливо відчути різницю між обов’язком і моєю емоційною залученістю. Крішна каже в «Бгаґавад-ґіті»:

31:48«Ти ніколи не накличеш на себе гріха, Арджуно, якщо битимешся в такому настрої». Ось Він конкретно каже, у якому настрої треба битися. Сукха-дукхе саме крітва — зроби для себе однаковими щастя й нещастя. Лабгалабгау — здобудеш ти щось чи втратиш. Джайаджайау — переможеш ти чи програєш. Ти маєш відмовитися від цих прив’язаностей. «Ґіта» говорить про це — це самий початок духовного життя. Тому «Бгаґавад-ґіту» дуже рекомендують вивчати. Я дуже рекомендую вивчати її дуже ретельно, а не просто поверхово: «Прочитав». Не буває такого — «прочитав „Бгаґавад-ґіту“». «Скільки разів ти прочитав „Бгаґавад-ґіту“?» — немає такого запитання. Помилка! Усе, комп’ютер видає помилку: неправильне запитання. Неможливо «скількись разів прочитати». Це слова Крішни — їх треба вивчати, кожен склад, кожен склад.

32:30Краще за це одне життя вивчити одну «Бгаґавад-ґіту» — хоча б вивчити дуже ретельно, хоча б на інтелектуальному рівні, — і якщо намагатися застосовувати все це на практиці, результат буде досконалим. Бо «Бгаґавад-ґіта» вчить неприв’язаності до плодів, саме «Бгаґавад-ґіта» вчить того, що таке життя на платформі обов’язку. Але нам, людям Калі-юґи, зрозуміти це практично неможливо. Нам кажуть: треба діяти без прив’язаності до плодів, на платформі обов’язку. Ну так, гарно звучить.

33:11Тому, коли йдеться... навіть якщо, от ви наводите приклад, у дім заходить грабіжник — людина ухвалює рішення. Досконала людина ухвалює рішення на платформі обов’язку, а не на платформі просто своїх емоцій. Бо наша біда — можете просто взяти й записати це собі на віки вічні — у тому, що ми дуже часто ухвалюємо рішення на платформі емоцій. Емоції ввімкнено — раціо вимкнено. Бо емоція, коли вмикається, затьмарює розум, і він вимикається. А користуватися чужим раціо, тобто чужою розважливістю, чужим розумом, ми не вміємо, не вміємо до нього звертатися. Ми думаємо: «Ну як так? Усе, мене образили, мене образили! Ви всі мене не розумієте, ви мене не розумієте!» Тобто людина захлинулася у власних емоціях. Їй кінець: усе, помер, можна ставити свічку.

34:36ЗапитанняЧи є в шастрах щось, чого не можна прощати?

Ні.

ЗапитанняА який вік найкращий для початку практики?

34:59Нуль. Ні — мінус дев’ять! Мінус дев’ять місяців, якщо батьки провели ґарбгадгана-самскару, якщо людина вже народилася, тобто була зачата, у родині відданих.

35:25Ось вам домашнє завдання: відкриваємо, читаємо другу главу і знаходимо ці слова. Ще щось? Будь ласка.

35:47Чому Арджуна не мстився

ЗапитанняВ Арджуни був син, і цього сина вбили. Чому Арджуна поклявся вбити вбивцю?

36:32А як ви думаєте, коли Драупаді роздягали в усіх на очах, чи не хотілося їм відірвати кривдникові голову? Зважаючи на те, що вони могли це зробити. Це не те що, знаєте, ми зараз постійно гавкаємо на одного правителя із сусідньої держави, а зробити нічого не можемо, — кожен суб’єктивно. Вони ж могли взяти й скрутити йому голову за одну мить. Бгіма міг би одразу відірвати йому голову. Але чому він цього не зробив? Дуже добре запитання. Вони навіть коли клянуться помститися, роблять це в межах кшатрійської дгарми, яка все це дозволяє. Емоції там теж увімкнено. Але подивіться на Арджуну, на найпершу главу «Ґіти». Подивіться — досконалість поведінки!

37:17Зазвичай це ставлять йому на карб як слабкість: він стояв і, так би мовити, розпустив шмарклі: «Як же я буду... санкх’є дронам ча мадгусудана — як я стрілятиму в Бгішму і Дрону, які мені такі дорогі?» Він страждав. І кінець першої глави, і початок другої показують, що в його серці було співчуття. Він давно всіх простив і переймався тільки одним: у чому полягає моя дгарма, у чому мій обов’язок? Тому він і сказав у цьому ключовому вірші: карпанья-дошопахата-свабгавах — «Я не розумію, у чому полягає моя дгарма, Крішно». Йому не хотілося їх убивати, він давно їх простив, усіх синів Дгрітараштри. Як там сказано: прамукхе дгартараштрах — «переді мною стоять сини Дгрітараштри». Він усіх простив, розумієте? Але коли він уже простив, Крішна пробудив у ньому дух кшатрія — але не на платформі помсти, а на платформі служіння Крішні.

38:44Крішна виклав усю прекрасну філософію «Бгаґавад-ґіти», і врешті-решт, коли Арджуна стоїть, Він сказав йому: «Усе, тепер роби як знаєш». Це найсильніший момент, я обожнюю цей момент: у ньому розкривається все, що відбувається між Крішною та Арджуною. Він сказав йому: «Я розповів тобі „Бгаґавад-ґіту“ — усю цю шістнадцяту главу, п’ятнадцяту, тринадцяту, усе це: що Ішвара в серці кожного, усі три ґуни, демонічні натури, усе це». А Арджуна стоїть — і все одно не розуміє, у чому його обов’язок. Він стоїть і просто кліпає очима, не може зрозуміти, збентежений. Витримується пауза. Він стоїть і нічого не може вдіяти. Крішна сказав йому: «Роби як знаєш». Розумієте? Зрозуміти можна: Арджуна нічого не зрозумів. Я кажу це просто перед Божествами.

39:48І тоді Крішна з глибокого співчуття й любові до Арджуни каже йому: «Добре, Я скажу тобі ще раз». І сказав: сарва-дгарман парітьяджья — «Відкинь усе, усі дгарми. Просто віддайся Мені».

Усе просто: «Я тебе прошу». Не те що там: «Ішвара в серці кожної живої істоти», «Я показав тобі вселенську форму, цю жахливу», і все інше. Ні, усе забули. «Я тебе прошу: відкинь релігії, просто віддайся Мені». Мам екам — «тільки Мені». Усе забули: про Ішвару, про пракріті, про пурушу, про все, що Я щойно говорив, — усе забули. «Просто віддайся Мені. Ахам твам сарва-папебг’йо — Я захищу тебе від усіх наслідків твоїх гріхів. Не переймайся, що ти порушиш дгарму. Я розв’яжу ці питання, це Моя відповідальність. Ахам твам сарва-папебг’йо мокшайішйамі ма шучах — нічого не бійся. Давай, Арджуно!» І тут він одразу підбадьорився і сказав: «Крішно, усе!» Він підбадьорився просто через те, що його улюблений Господь Крішна попросив його про це.

40:55Шрі Крішна Бгаґаван кі джай! Харе Крішна. Велике спасибі за вашу увагу. Харе Крішна.